(Журнал "Іспанська душа", №20. Мадрид, 27 березня 1904р.)
Думаю, що саме в мові яскраво відбивається душа народу. В солодкій мові моєї землі, веселим дзюркотінням чистої джерельної води струменіє щира душа...
* * *
Душа мурсійця не є ані властолюбною ані авантюристською: щасливо живе на теплій, родючій та чарівній землі. І мурсієць, покірний та стриманий, сором’язливо прагне помірного достатку і просить, лише, щоб Бог послав здоров’ячко.
Мурсієць відчуває справжню любов до землі і тому ретельно піклується про неї,.. в більшості випадків, з безкорисливістю ідолопоклонника.
Відпочиваючи, із захопленням мовчки милується нею; обережно переорює, звільняє її від каміння відкидаючи їх на межу, обрізає сухі гілки і непотрібні паростки котрі пожирають життєдайний сік…
- Куди ти йдеш в неділю?
- А куди ж то я маю йти?.. На город… Це мій відпочинок. Там для мене не існує часу! Я так люблю свій город, він настільки
прекрасний, що там я позбавляюся страждань!
Город! В ньому мурсієць милується собою!.. Цей город - немов довершено зроблений горщик з квітами. Під захистом огорожі, оповитої жасмином, під східними пальмами та пишно квітучими апельсиновими деревами, відбуваються сімейні святкування. І саме в потішному спокої городу, шукає мурсієць віддалене сховище для свого болю та скорботи…
* * *
Мурсійська душа проста в своїх пристрасних бажаннях. В народній пісні говориться:
Якщо захоче
Божа Мати
То ти і я одежу
В скрині будем мати.
Парфумлячи свої пристрасті алабегами та олександрійськими розами, заколисує їх оповиваючи теплом домашнього вогнища, поряд із старенькою, що дрімає на лавочці край воріт, немов довірливий ангел-охоронець.
* * *
В своїх релігійних віруваннях, душа мурсійця добра і благочестива. Сільський монастир – найпочесніше місце, і зветься Дім Пресвятої Богородиці. Вранішні молитви мурсійця – меланхолійні і побожні, змушують хлинути в зачерствілість душі чисті води щирої віри.
* * *
Але іноді в душі мурсійця, через атавізм східних рас, від котрих взяла свій початок, спалахує злощасний гнів і, через клаптик землі, через жіночий погляд, через релігійні суперечки двох чернечих орденів – мурсійська душа стає страшною, із жахливими стражданнями від обов’язку помсти і засліпленості смерті, котрі викривають левантійську душу там, де чисте небо, протічні води і зелень садів проголошують чистоту, доброту і простоту мурсійської душі.