(Журнал "Іспанська душа", №17. Мадрид, 6 березня 1904р.)
Французький соціолог Альфред Фує в своїй щойно перекладеній на нашу мову праці "Психологічний нарис про європейські народи", малює наш портрет.
На його думку, з географічної точки зору, існує кілька різних Іспаній. З’єднаний в доісторичний період на півночі з Англією та з Африкою на півдні, півострів зберігає притаманні північні та африканські риси. Отже, славнозвісна фраза Олександра Дюми – "Африка починається на Піренеях" – виявляється куди більш влучною ніж він сам собі уявляв. Африка не починається на Піренеях, хіба що там, дальше за Сьєра Мореною. В середині півострова знаходиться центральна Іспанія, справжня Іспанія, з гірськими хребтами та степами, кам’яниста та посушлива, і ці особливості залишають свій відбиток на душі нації.
І якщо для території притаманне таке розмаїття, то нація, навпаки, є однією з найбільш однорідних поміж європейських народів. Домінує тут, майже винятково, тип людей, яких новітні антропо-соціологи називають Гомо медітеранеус – невисокого зросту, смугляві, з продовгуватим черепом. На півночі та північному сході залишаються етнічні сліди кельтів та германців, і в загальному, збільшення ширини черепа спостерігається в місцевостях, де більше відчувається вплив германців (свевів в Ґалісії, готів в Толедо, вандалів в Андалузії). Як показують розкопки, берберійські племена, які схоже являють собою суміш середньоземноморської раси та негритянських племен Африки, ще в сиву давнину розселилися по Іспанії.
Потім прийшли карфагенці… Опісля, так звані "маври". Фує каже: "чітко видно, що антинауковою є думка, щодо компактного місцепроживання латинських рас, котра заповняє газети і забезпечує їх необхідними аргументами". Латинською може бути тільки мова або культура… тих хто її має.
Іспанський характер (згідно нашого автора) - нервовий, повний жовчі, "іншими словами, обпалений сильним вогнем, вміє приховувати страждання котрі його виснажують".
А потім йде повний перелік недоліків.
Ми кровожерливі. В якій ще країні, якщо не брати до уваги Італію, скоюють стільки вбивств? Від себе додам: якщо вираховується цифра так званих "злочинів з використанням вогнепальної зброї" – то тоді і Італія залишається позаду.
Ми мало комунікабельні, або ще краще, інакомислячі, нам бракує інстинкту єдності у всіх справах.
Ми неграмотні… Сумні і зарозумілі. Бельгійський поет Верлен дуже гарно висловив своє враження про Іспанію, і воно суперечить головній ідеї Фує.
Насамкінець подається дефілювання регіональних типів.
"У басків, котрі являються найбільш чистокровними іберійцями, не спостерігається кровозмішання з іноземцями, і вони закриваються у своєму усамітненні, хіба що тільки коли емігрують або вдаються до довгих подорожей."
Каталонці, друзі праці, здобувають все краще в промисловості та торгівлі.
Що можна сказати про такий портрет?
Без прямого вивчення іспанського народу, без достатніх інформаційних джерел, як зауважує перекладач Р. Рубіо, Фує допускається очевидних помилок, які іноді змушують посміхнутися (наприклад, коли говорить про відвертість ґалісійців).
Однак не будемо спростовувати твердження Фує, тому що може вийти гірше ніж би нам того хотілося.
Найменше ми знаємо самих себе. І через те, ніколи не бачимо себе в снах; а іноді в хвилини здивування, наш образ видається нам незвичним. Але навіть і такий наш портрет нам подобається, тому, що окрім невігластва, всім людям і націям, в більшій чи меншій мірі притаманна хвальковитість.