Місяць заквітчаний ніччю
В кузню циганську впливає,
Дивиться пильно хлоп'ятко
З нього очей не спускає.
В сяйві нічного подиху
Порух руки звивається
"Знов бешкетуєш" - з подивом
Місяць у Вітру питається.
Лоно своє із олова
Вітрові він оголює,
Хтиве, безгрішне марево
Все навкруги охоплює.
Місяцю, місяцю, ясний мій
А раптом вернуться цигани
Й з тебе всі враз у нічній імлі
Викують персні - рани.
Не бійся, хлопче, облиш мене,
Коли ж, врешті, прийдуть цигани,
Всього тебе ніжний сон огорне
Всі залікує він рани.
Місяцю, чую як коні іржуть
З шумом приводять світанок,
Облиш мене, тут ж бо лиш зорі живуть,
Йди, не гноби білосніжний серпанок.
Коли наближається вершник
І звучать барабана звуки,
На крижаному ковадлі
Вже складені хлопчика руки.
Журливо примруживши вії
Дивлячись у Вічність безкрайню,
Цигани із бронзи і мрії,
Бредуть по оливковім гаю.
Десь в далечі пташка здригнулась
Безрадісно, сумно та дзвінко,
За руку в безкрайнє небо
Місяць відводить дитинку.
Аж зойкнули в кузні цигани,
Образа і плач їх пройняли,
Вітри ж розвівали всі рани,
Слід сяйва ночей чатували...
Romance de la luna, luna
La luna vino a la fragua
con su polisón de nardos.
El niño la mira mira.
El niño la está mirando.
En el aire conmovido
mueve la luna sus brazos
y enseña, lúbrica y pura,
sus senos de duro estaño.
Huye luna, luna, luna.
Si vinieran los gitanos,
harían con tu corazón
collares y anillos blancos.
Niño, déjame que baile.
Cuando vengan los gitanos,
te encontrarán sobre el yunque
con los ojillos cerrados.
Huye luna, luna, luna,
que ya siento sus caballos.
Níno, déjame, no pises
mi blancor almidonado.
El jinete se acercaba
tocando el tambor del llano
Dentro de la fragua el niño,
tiene los ojos cerrados.
Por el olivar venían,
bronce y sueño, los gitanos.
Las cabezas levantadas
y los ojos entornados.
¡Cómo canta la zumaya,
ay cómo canta en el árbol!
Por el cielo va la luna
con un niño de la mano.
Dentro de la fragua lloran,
dando gritos, los gitanos.
El aire la vela, vela.
El aire la está velando.