Колискою фаду в середині ХІХ ст. стали бідні райони столичного міста – Алфаме, Байру Алту, Моурарії. Церква засуджувала фаду як еретизм, бо ця пісня була розрадою для простого люду, відвідувачів вечірніх таверн, і не рідко фаду пов’язували зі всією жорстокістю виживання в бідних районах столиці. В якийсь час в цих районах починають поселятися знатні родини і тим самим потроху призвичаюються та проникаються чутливістю цієї музики. В кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. фаду виконується вже знатними дамами. Дуже швидко фаду стає національною піснею, а історія зародження фаду тісно пов’язана з Лісабоном.
Таверни і надалі слугували найкращим місцем для виконання фаду і як правило там виступали аматори, послухати яких приходила різношерста публіка. Найпопулярнішими темами фаду були ностальгія, любов, ревність, повсякденні життєві історії. Такі сюжетні лінії для фаду залишалися основними і протягом ХХ ст. оскільки цензура режиму Салазара не дозволяла використовувати теми які стосувалися суспільного життя, політики та соціального протесту.
Вважається, що основоположником сучасного фаду є Амалія Родрігеш, вклад якої в розвиток цього музичного напрямку неможливо оцінити. Саме вона відома як новатор фаду, оскільки використала для фаду вірші класичних португальських поетів, включно з Камоеншом. І по праву заслужила титул королеви фаду.
Коїмбрське фаду
Поряд з т. зв. "Лісабонським фаду" розвивається "Коїмбрське фаду". Коїмбра – старовинне університетське місто, де відповідно більшість населення складають спудеї, які привезли сюди фаду в другій половині ХХ ст. А оскільки місто не є портовим, як Лісабон, то музика з різних регіонів країни, примандрувала саме зі студентами. Саме традиційні пісні різних міст Португалії злилися між собою і створили благодатне підґрунтя для розвитку фаду.
Основною відмінністю фаду Коїмбри є те, що тут її виконують виключно чоловіки. Одягнуті в чорні університетські костюми та з вовняною накидкою. Почути фаду можна на сходах монастиря Санта Круш та Старого кафедрального собору.
Фаду Коїмбри виконується під акомпанемент коімбрського різновиду португальської та класичної гітар. Важливою особливістю є настроювання на тон нижче гітар ніж за звичай, від чого мелодія видається ще більш понурою і млосною ніж фаду Лісабона, проте, водночас сам текст є більш романтичним та інтелектуальним. А серед улюблених тем, так це звичайно, студентська любов, любов до рідного міста та стан людської душі.
Фаду - нематеріальна спадщина ЮНЕСКО
На даному етапі, фаду залишається невід’ємною складовою португальської традиції, і як колись, так і тепер, має свого слухача по цілому світу. А 27 листопада 2011 року фаду визнали нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО.